Було-стало: як змінився міський пологовий будинок в Івано-Франківську (ФОТО)

У 1920-х роках сестри-василіянки облаштували дитячу захоронку у  Княгинині (проіснувала до 1939-го, коли з приходом «червоних визволителів» була закрита), а пізніше – притулок для дітей-сиріт (тепер це найстаріший корпус пологового будинку на вулиці Чорновола).

На літо 1920 року хлопчиків від 10 років перевели до великого будинку Малої семінарії на вулиці Липовій, 13 (нині – Шевченка, 11). Під опікою сестер-служебниць усіх дівчаток розмістили у нововідкритому інтернаті на вулиці Ґолуховського (нині – вулиця Чорновола), в якому раніше була бурса св. Миколая. У захоронці на вулиці Казимирівській залишилися тільки ще зовсім малі діти – хлопчики-сироти.

Фото з колекції о. Миколи Григорука

У той час в Станиславові було вже сім притулків для дітей-сиріт – українських, польських, єврейських. Найдавнішими і найбільшими були дитячі заклади пастора (священника) німецької громади Теодора Цеклера, з іменем якого пов’язаний розвиток німецького шкільництва у нашому місті.

Фото із родинного альбому Н. Доскалюк

У 1933 році на кошти Станиславівської єпархії УГКЦ на тодішній вулиці Ґолуховського (нині – Чорновола) сестри-василіянки спорудили притулок Пресвятої Трійці – перший український дитячий будинок на Прикарпатті.

Фото з колекції о. Миколи Григорука

Монахині також брали активну участь у заснуванні нових громадських і просвітницьких закладів. Вони здійснили неоціненний вклад у розвиток української мови, освіти та культури нашого краю.

Після ліквідації дитячого притулку Пресвятої Трійці, у 1946 році, там розмістили пологовий будинок, до якого згодом добудували нові корпуси, а дітей з притулку вивезли на схід.

ПІК пропонує поглянути, як змінився міський поголовний будинок під плином років:

За матеріалами “ГК” та книги “Місто між двома Бистрицями”