У 1926 році у Варшаві була створена група «Praesens» – асоціація архітекторів та художників -авангардистів, які відстоювали ідею радикального розриву з традиційною концепцією дизайну. В галузі архітектури її творці сприяли індустріалізації та стандартизації, наслідуючи приклад німецької «Bauhaus», голландської групи «De Stijl» та московського «Wchutiemas» (художньої школи, що діє під назвою Вищих художніх та технічних студій). В результаті вони внесли значний внесок у розповсюдження сучасних форм функціоналістичної архітектури у міжвоєнній Польщі.
Учасники групи «Praesens» завершили багато проектів, які сьогодні є класикою польського модернізму, згадуючи лише будівлі Варшавського житлового кооперативу в Лоліборжі за проектом Барбари та Станіслава Брукальських. Одним із засновників «Praesens» був Богдан Ляхерт (1900-1987), випускник архітектурного факультету Варшавського технологічного університету, автор авангардних архітектурних концепцій у дусі видатного архітектора епохи модернізму Ле Корбюзьє. Більшість цих проектів було створено у співпраці з іншим членом «Praesens», багаторічним професійним партнером і другом Ляхерта – Юзефом Санайцем (1902-1939).
У 1937 році обидва архітектори отримали Гран-прі за Польський економічний павільйон на Всесвітній виставці “Мистецтво та технології” у Парижі. Після війни Ляхерт працював у Варшавському бюро реконструкції, а в 1948 році став професором Варшавського технологічного університету, де очолив кафедру промислового дизайну.
Модерністська будівля
Найважливіші приклади міжвоєнної роботи Ляхерта – поштово-телеграфне відділення у Станіславові, побудоване у 1937-1939 рр. На тодішній вул. Собєського (нині – Січович Стрільців 13а). Ймовірно, він отримав це замовлення завдяки контактам із менеджером архітектурної студії Міністерства пошти та телеграфу.
Будівля складалася з двох чітко розділених частин – широко покладених на неправильному прямокутному плані першого поверху з внутрішнім двориком та сирим кубоїдом вищих поверхів, що піднімається над однією зі сторін першого поверху. У основній частині першого поверху заплановані операційні (для посилок, листів / готівки, телеграфу та телефону з окремими входами), а також диспетчерські та сортувальні зали зі складами посилок. На верхніх поверхах є внутрішні робочі кімнати. Частина простору на другому та третьому поверхах призначена для квартир працівників. Проектуючи будівлю поштового відділення, Богдан Лахерт врахував діючі рекомендації щодо проектування поштових будівель.
У 1929 р. Була опублікована стаття Ing. Казімєж Зайдлер, в якому обговорювалися принципи проектування поштово-телеграфних засобів першого класу, тобто засобів з найширшою функціональною програмою. Зайдлер на той час був президентом Варшавського поштово-телеграфного управління, тому вимоги, які він висловив, були певним чином офіційними вказівками Міністерства щодо проектування поштових будівель. Ці постулати були повністю використані Ляхертом.
Архітектура
Архітектурна форма поштового відділення у Станіславові відповідає настановам функціоналізму. У цьому плані варто звернути увагу на креслення дизайну, про які писав історик архітектури у Варшаві Катажина Ухович:
«Те, як дизайн був розроблений – із сміливим використанням графічних ефектів та впровадженням оригінальної типографіки – відрізняло концепцію архітектора. Варто на хвилину зупинитися на цьому аспекті поштових проектів. Шрифти, використані на обкладинці, були спрощеною версією листів рекламного неону, призначеного для цеху фабрики «Towarzystwo Zakłady Żyrardowskich» у Варшаві (1929). Можливо, у випадку з поштовим відділенням напис «Stanisławów» також мав би служити вивіскою».
Щодо самої будівлі, то сувора залежність форми від функції – один із найважливіших постулатів напряму – полягає у чіткому поділі частин з різним функціональним призначенням. При цьому частина першого поверху, в якій були кімнати для клієнтів та кімнати, безпосередньо пов’язані з обслуговуванням, отримала форму кам’яного цоколя.
Наступні поверхи, призначені для внутрішніх функцій поштового відділення, були спроектовані у вигляді простого кубічного блоку з плоским дахом, частково висячого на першому поверсі та пронизаного горизонтальними лініями віконних прорізів, схожими на Корбюзьє.
Модерністське мистецтво також виражається в контрастному поєднанні матеріалів: гладких штукатурках та цоколі зі смужок тесаного польового каменю та теракотового лома, розташованих поперемінно з клінкерними стрічками.
Будівля досі служить поштовим відділенням. У 1967 році поштамп був розширений за допомогою автоматичної телефонної станції, що складається з частини, що становить розширення оригінальної частини, і восьмиповерхової висотки, що завершує композицію всього комплексу. Як Автором розширення став Володимир Лукомський, випускник Львівської Політехніки.
За матеріалами Міхала Пшчолковського, автора праці “Архітектура Станиславова Другої Речі Посполитої”
Читайте також:
Читайте нас у тг
