«У нас як не горить, то підгорає»: Ростислав Шпук про пожежу в історичній школі Франківська
«У нас як не горить, то підгорає»: Ростислав Шпук про пожежу в історичній школі Франківська
Пожежа в колишній школі знову привернула увагу до споруди, яка є частиною архітектурної історії Івано-Франківська, але досі не повернула собі
Після пожежі в колишній школі на вулиці Гординського в Івано-Франківську міський активіст Ростислав Шпук опублікував емоційний допис про долю історичної будівлі.
Він згадав власне шкільне дитинство, архітектурну цінність споруди та порівняв її з будівлею у Перемишлі, яку звів той самий архітектор, пише ПІК.
«Бо у нас як не горить, то підгорає, ми – місто славних пожеж», – написав Шпук, згадавши також пожежу в готелі «Дністер» у 1998 році.
Школа, яку витіснили з власної будівлі
Йдеться про споруду 1895 року на вулиці Гординського. Її спроєктував архітектор Ян Лемпіцький. За словами Шпука, це одна з перших будівель Станиславова, спеціально спроєктованих для навчального закладу.
Сам активіст навчався у цій школі й добре пам’ятає її інтер’єр та атмосферу.
«У таких будівлях навчають і зобов’язують не так вчителі, як атмосфера. Бо школа – це ємкість, в якій бовтається дитинство. І від того, з чим воно збовтається, залежить не все, але багато», – ділиться спогадами Ростислав Шпук.
Він описує характерну неоготичну архітектуру споруди: відкриту цегляну кладку, гребінчасті фризи, півкруглі лиштви, декоративні елементи та ступінчастий верх.
Згадує і деталі, які залишилися в пам’яті з дитинства:
«В кожному класі була своя пічка-грубка. Хтось їх під ранок напалював, грубки грубшали, тепло теплилось. Я би цю традицію інфракласного реліктового випромінювання зберіг…»
А першими дитячими силовими вправами, за його словами, було відчиняти важкі старі шкільні двері, вирізані з темного дуба.
Як школа втратила свій простір
Після проголошення Незалежності будівля перестала бути школою. Навколишню територію поступово забудували житловими будинками, а приміщення використовували, зокрема, для курсів підвищення кваліфікації вчителів.
Згодом споруда почала занепадати: виникли проблеми з дахом, перекриттями та вологістю. За словами активіста, дах навіть демонтували, сподіваючись таким чином врятувати будівлю.
Особливо гостро Шпук висловився про забудову шкільного подвір’я, яка, на його думку, фактично позбавила історичну споруду можливості знову виконувати освітню функцію.
«З приходом Незалежності будівлю знешколили: школу вигнали зі школи. Їй забудували весь двір, гоп-стопнули простір – але тепер раз і назавжди», – пише він.
Активіст називає нові житлові будинки навколо споруди «фундаментальними житловими бур’янами», які стали перешкодою для повернення будівлі до її первісного призначення.
Такий самий архітектор, але зовсім інша доля
Окрему частину допису Ростислав Шпук присвятив Перемишлю. Саме туди після роботи у Станиславові переїхав Ян Лемпіцький.
У 1902 році архітектор звів там школу, яка стала фактично збільшеною версією франківської споруди. Вона має таку саму неоготичну стилістику, характерну цегляну кладку та декоративні елементи.
Різниця, за словами активіста, у ставленні до архітектурної спадщини. Перемишльську будівлю зберегли, вона досі функціонує як навчальний заклад і має статус пам’ятки.
«Обидві будівлі вимощені з тої самої клінкерної цегли в тому самому декоративно-оборонному стилі неоготики, з тими самими темно-бордовими її інкрустаціями у вигляді таких же зубчастих фризів з дентикулами», – описує схожість двох споруд Шпук.
У Перемишлі Лемпіцький також звів Український народний дім у 1904 році. Ця будівля стала одним із важливих осередків українського культурного життя в Польщі. Тут виступали Лесь Курбас, Соломія Крушельницька та Іван Франко.
«Перемишль переповнений цікавою старовинною архітектурою. Мала кількість населення робить її особливо видимою. Тим не менше, всі тутешні будівлі Лемпіцького мають статус пам’яток і строго бережуться законом», – зазначає активіст.
«Ми – частина архітектурної історії світу»
Порівнюючи долю двох майже однакових шкіл, Ростислав Шпук критикує підхід до збереження історичної забудови Івано-Франківська.
«Франківська будівля Лемпіцького втричі менша за польського нащадка. Мабуть, тому і охороняється втричі слабше», – іронізує він.
Активіст також звертає увагу на те, що історичні будівлі міста поступово втрачають автентичність через перебудови та сусідство із сучасними житловими комплексами.
«Але присутність у Франківську творів Януша, Лемпіцького, Кудельського, Трелі і т.д. нашіптує: ми – частина архітектурної історії світу. Підзабудівники повинні це покірно прийняти», – підсумовує Ростислав Шпук.
Пожежа в колишній школі знову привернула увагу до споруди, яка є частиною архітектурної історії Івано-Франківська, але досі не повернула собі колишнього життя.
