У кінці ХІХ століття на вулиці Камінського (нині – Франка) створюються дерев’яні бараки для двох рот 58 полку інфантерії (піхоти), що розквартировувався у Станиславі. В описах ці будівлі більше відомі як блокгаузи. Блокгаузи могли містити не більше 400 чоловік. Згодом біля бараків почали будувати так звані «муровані арешти». Як бараки, так і гауптвахта були на землях Швайковського, які в народі носили назву «кошари Швайковського».
Декілька років по тому, солдати змушені були залишити бараки-блокгаузи. На початку ХХ століття там створили монастир католицького ордену альбертинців, котрі акцентували свою увагу на допомозі безхатькам, писав “Репортер“.
Військові мали плани на ці землі, зокрема керівництво 10 армійського корпусу у Львові почало листування із магістратом з пропозицією побудови кам’яних бараків. У свою чергу вони звернулись до місцевої влади, яка безпосередньо повинна була цим займатись. Головним ініціатором був повітовий староста Прокопчиць. Військові добились свого і почалась робота, а монастир був перенесений у інший будинок по вулиці Довгій.
До наших часів дійшли фрагменти опису, ось деякі з них:
“Будинок двоповерховий, мурований, під вогнетривким покриттям (бляха цєшинська 18) має постати на вулиці Камінського головним фронтом замість партеровогобудинку, що мусить бути розібраний. Довжина фронту по партеру має виносити 51.0 метрів, довжина крила від реальності пожежної служби — 27.11 метрів. Фундаменти мають бути з пісковику кар’єрів Яремчого або Ямної. Мури з добірної цегли, на вапняному розчині. Висота кімнат становитиме 3,5 метрів. В партері і на поверсі мають бути по 10 житлових приміщень, умивальня, виходки, сходова клітка, коридор“.
У грудні 1905 року будівництво, яке тривало всього 9 місяців, завершилось. Хоча остаточне рішення комісія прийняла 13 лютого 1906 року. Проектом казарм займався майор Мічка. При оформленні подвір’я згадується представник фірми бетонних виробів Домінік Серафіні. Що стосується аттики, то на неї, під державним гербом, помістили не німецький, а польський напис: «ц.к. (цісарсько-королівські) нормальні казарми піхоти».
Надалі будинок багато разів змінював господарів. У міжвоєнний період тут містилась воєводська і повітова команда поліції та міський комісаріат поліції № 1. Тут також проживали 25 постерункових (дільничних). За німецької окупації у будівлі розміщувалась українська поліція, куди набирали мешканців навколишніх сіл.
Старожили згадують, що у перші повоєнні роки там господарював якійсь підрозділ міського МВС. Від початку 1950-х – середня школа голів колгоспів, з 1957-го —Станіславський раднаргосп. У 1964 році будинок передали філії проектного інституту «Діпромісто».
Як свідчить інженер-архітектор Орест Івасик, через чотири роки, за проектом Івана Гриніва, надбудували третій поверх. Зробили це толерантно, не зіпсувавши зовнішнього вигляду. Таким бачимо будинок і сьогодні, при чому назвати його казармою язик не повертається.
Читайте також:
- Було-стало: мікрорайон Майзлі в Івано-Франківську (ФОТО)0
- Було-стало: аптека “Під ангелом” на вулиці Собеського (ФОТО)
- Було-стало: Будинок фабрики індпошиву одягу в Івано-Франківську (ФОТО)
- Було-стало: Музей історії релігії та атеїзму в Івано-Франківську (ФОТО)
- Було-стало: кінотеатр Шевченка в Івано-Франківську (ФОТО, ВІДЕО)
