Надія Левченко, акторка
Не дивлячись на те, що перед зустріччю з акторкою кілька годин поспіль тривала затяжна повітряна тривога, зал «Дому Мулярових» заповнився миттєво, як тільки оголосили відбій. Бо на зустріч мала прийти жінка, яка підкорює серця і лікує душі силою свого акторського таланту, пише ПІК
Прихильники чекають зустрічі
“Дім Мулярових”
Гостю глядачам представила керівник літературної студії «Перлина» Лариса Мончак, що завжди організовує цікаві зустрічі з талантами нашого міста – акторами, поетами, письменниками, тощо. Співорганізатором виступив гостинний «Дім Мулярових», а генеральним партнером – будівельна компанія “blago developer»
Лариса Мончак, модератор зустрічі
Здавалось би, життя акторки – це суцільне свято, вогні, сцена та захоплені аплодисменти публіки. Так і було, поки одного ранку країна не прокинулася від звуків вибухів. З того часу змінилося й життя улюблениці франківської публіки Надії Левченко і провідна акторка драмтеатру, тендітна і витончена, враз перетворилася на стійкого бійця волонтерського фронту.
В той страшний ранок я стояла біля вікна кухні і думала: «А що ж я буду робити? Я ж нічого не вмію, крім акторства!» Але, згодом виявилося, що людина може мобілізувати себе у форс мажорних обставинах і здатна робити те, що до цього моменту ніколи не робила,
– згадує акторка початок війни.
Ми з колегами організували в театрі волонтерський пункт, приймали і видавали сотні кілограмів гуманітарної допомоги, складали списки, вантажили ящики, організовували логістику. Тобто, займалися речами, які зовсім не притаманні служителям Мельпомени, але на той час вони були єдино правильними і важливими. Ми перестали бути акторами, співаками, хореографами, а натомість стали волонтерами, логістами, вантажниками і психологами, бо біль кожної людини, яка зверталася у наш пункт, ми перепускали через себе.
Франківський театр став важливим пунктом допомоги у перші місяці війни
На запитання модератора Лариси Мончак, чи не шкодує п.Надія, що вимушена займатися непростими справами і вирішувати складні питання, акторка відповіла
Зовсім не шкодую, бо в цей час кожна людина повинна віддати якийсь відсоток свого життя на підтримку тих, хто гостро потребує допомоги: це і військові, і люди, які втратили свої домівки, і ті хлопці, які зараз в шпиталях. В мене багато друзів, що посвятили життя волонтерству і я пишаюся тим, що якимось чином також до них причетна.
Багато п.Надія розповідала про непростий період життя, коли довелося різко змінити всі звички і стиль життя, про фізичне виснаження, моральну втому, про те, як доводилося знаходити останні сили і з дня в день йти допомагати людям, що опинилися у важких обставинах.
Спектр емоцій акторки
Але згодом розмова звернула у звичне русло і мова пішла про мистецтво, театр, кіно і музику.
В театр я потрапила після навчання на курсі теперішнього художнього керівника, режисера Ростислава Держипільського. Я була молодою, повною енергії, амбітних планів. З того часу пройшло багато років, за спиною безліч ролей, образів. Якісь давалися мені легко, на одному диханні, в інші вживатися було непросто.
Ролі та образи Надії Левченко
На мить акторка замислюється і поринає в спогади.
Стільки гастрольних поїздок і тисячі кілометрів доріг до свого глядача…. Ніколи не забуду наші виступи в Донецькій і Луганській областях, коли після вистави «Нація» до нас підійшли місцеві жінки і сказали, що вони навіть не уявляли, як совіти переписали історію України. Зі сльозами вони дякували нам за правду. З деякими з них я переписуюся й досі.
Цікаво було дізнатися, як Надія Левченко, драматична акторка сприйняла новий досвід, знявшись у фільмах та серіалах.
Це зовсім інша специфіка, інша «кухня», якщо можна так сказати. В театрі ти переживаєш емоцію на сцені перед живим глядачем і. якщо зіграєш фальшиво, то вже нічого не вдієш. А кіно – це камера, кілька дублів, поки не доб’єшся потрібного ефекту, монтаж, озвучення.
Згадуючи далі період зйомок, п.Надія зауважила
Найбільше мене напружувало те, що я мала озвучувати роль якоюсь «стерильною» неживою мовою, якою ми в повсякденному житті не розмовляємо і я мала дуже багато гарячих суперечок стосовно цього з колегами по цеху, які саме відповідали за озвучення фільмів і серіалів. Але кіно – це цікаво, особливо зараз, коли українська кінематографія має зайняти провідне місце в цій індустрії. Бо, на жаль, матеріалу для глибоких, драматичних фільмів зараз дуже багато.
Крім фахового акторства Надія Левченко ще й пише музику. Так, вона стала автором музики до фрікнутої комедії “GOGOL CABARET”..
Нагадаємо, у виставі “Гоголь кабаре” однієї темної ночі персонажі семи творів Миколи Гоголя: «Вій», «Ревізор», «Мертві душі», «Ніс», «Шинель», «Повість про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никофоровичем», «Тарас Бульба» і сам автор, зустрінуться у дивному кабаре.
Фрагменти вистави
В ході зустрічі модератор зауважила, що Надія Левченко не лише акторка, але ще й чудовий організатор масових івентів і фестивалів.
Так. В якийсь момент я зрозуміла, що мені подобається брати на себе роль організатора масових видовищ і тоді в моєму житті з’явився легендарний «Порто Франко». Це ціла епоха, хоча в часі вона не тривала довго. Ми представили нашому місту абсолютно новий формат мистецького дозвілля, де поєднувалися класика, модерн, сучасні стилі і все це прекрасно співіснувало і вживалося в єдиному просторі.
Надія Левченко – одна з організаторів фестивалю
Життя стало непередбачуваним і нестабільним. Чи є у вас в цьому контексті далекоглядні плани?
Звичайно є. Життя продовжується, ставить свої завдання і людина мусить планувати, щоб мати якусь мету, до якої прагнути. В є хороша команда і дуже амбітний, в хорошому сенсі слова, план створити в Івано-Франківському драмтеатрі мульти-дисциплінарний хаб, щоб в охочих до мистецтва і культурного дозвілля була можливість потрапити і в кіно, і в лабораторію сучасної драматургії, і в лабораторію танцю, щоб на базі театру записували свої альбоми відомі музичні виконавці, а невідомі ставали зірками. Ми вже працюємо в цьому напрямку і дуже сподіваємося, що наш театр скоро постане для франківців і гостей міста в зовсім новій, цікавій іпостасі.
Як коротко ви можете описати своє життєве кредо, покликання, життєву ціль?
Пані Надія усміхається, а потім серйозно продовжує
Акторство – це «жахлива» професія, це надзвичайно важко – присвячувати весь свій час тільки театру, ти не маєш часу на побачення, дружні вечірки і подорожі….Але, ти дико любиш сцену, любиш творити. А, якщо ти любиш творити, якщо ти здатен ночами не спати заради того, щоб написати вірша, чи музику, якщо ти живеш ролями, дихаєш в унісон зі воїми героями, то тоді тобі до театру!
Творча родина акторки
Розмова вийшла живою та цікавою, з тонкими жартами і відчутним смутком. Після зустрічі глядачі ще довго не хотіли відпускати акторку, бо мали до неї безліч питань, не озвучених на зустрічі. ЇЇ врятував лише дзвінок телефону і необхідність бігти по робочих справах.
Руслана Гочіяєва-Шевчук
Фото автора та з соцмереж
Читайте також:
- У Львові відкриють гілку Франківського драмтеатру – LVIV BRANCH
- Франківський драмтеатр оприлюднив репертуар на січень (АФІША)
- У Франківському драмтеатрі покажуть подорож-містерію “Різдвяні видива”
Приєднуйтесь до нас у Facebook,Instagram,Youtubeта Telegr
Читайте нас у тг
