Під час зведення східної частини майбутнього міста-фортеці Станіславова, спланованої у вигляді рівновеликого шестикутника, була звільнена від старих дерев’яних сільських будівель. Потоцькі залишили тут тільки церкву Воскресіння Христового, побудовану у 1601 році. Отже, першою спорудою у польській фортеці стала українська церква села Заболоття.
Звичайно, не можна апелювати до релігійних настроїв Андрія Потоцького, адже 60-ті роки XVII ст. відомі як часи надзвичайно складної боротьби між католиками та православними. Можливо, наляканий недавніми подіями народно-визвольної війни 1648-1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького, А. Потоцький намагався вирішувати стосунки з місцевим українським населенням дипломатичним шляхом, залишивши українську православну церкву неушкодженою.
До того ж, беручи до уваги кількість українського населення тієї частини села Заболоття, що мало перейти до розряду міщан, та зважаючи на те, що їм потрібна буде своя церква (всяка релігійна громада завжди намагається зберегти чи побудувати святиню свого віровизнання), А. Потоцький вирішив залишити православним українцям їх давній храм. Село Заболоття було тією соціально-економічною базою, за рахунок якої на початках свого становлення існувало місто.
Де ж знаходилася перша українська церква в Станіславові? Історик Марія Вуянко знайшла у львівських архівах церковні візитації за 1740 і 1755 роки. В останній сказано:
«Церква міська титулу Воскресіння Христа Господа. Дерев’яна, хрестова, велика, має п’ять куполів, випроваджених вгору, пристойної архітектури, в стінах добра, тільки в заломленні порозходилася, в дахах і куполах опустилася».
У давнішій візитації, датованій 1740 роком, є важливі уточнення:
«В церкві є двоє дверей з кованими замками, ключі від яких зберігаються у превелебного о. Стефана Завадовського, декана Станиславівського. Поруч церкви збудована дзвіниця під ґонтами, на ній 6 дзвонів. Поряд занедбаний цвинтар, окремо обгороджений парканом».
Отже, український храм стояв на місці, де у кінці XIX ст. була побудована синагога. Про це свідчать письмові історичні джерела, а також археологічні обстеження, проведені тут у 1990-х рр.
Локалізувати українську церкву можна, в першу чергу, за старими картами станиславівської фортеці, складеними у 1743 та 1792 рр. невідомими картографами. Копію мапи 1792 р., згідно з оригіналом, було зроблено у 1924 р. у Львові Дрекслером. Обидві мапи знаходяться в Івано-Франківському краєзнавчому музеї. На них позначено українську церкву, яка в середині та у кінці ХVІІ ст. стояла неподалік вірменського костелу, на південь від нього.
Під час дослідження археологами будівельного котловану по сучасній вулиці Мельничука, №№ 6-8 було виявлено й частину цвинтаря. Наявність кладовища свідчить про розташування тут й церкви. Карта міста від 1743 р., де чітко вказана локалізація церкви на південь від вірменського костелу, повідомлення А.Шарловського про українську церкву біля вірменського костелу, а також археологічні дослідження підтверджують існування в цій частині фортеці української церкви. Виявлений цвинтар належав саме до української церкви Христового Воскресіння.
Поховання були орієнтовані по лінії схід-захід. За християнською східною традицією церкву завжди орієнтовано по осі схід-захід, відносно орієнтації церкви здійснювалися і захоронення. Отже, церква Воскресіння Христового була (за захороненнями) орієнтована за цим напрямком — по лінії схід-захід. Центральний вхід до церкви містився із її західної сторони, цвинтар, отже, разом із церквою увійшов до складу нового міста.
Очевидно одне — це був найдавніший український цвинтар і найстаріша, перша українська церква у польській фортеці, успадкована від села Заболоття. За картою міста 1743 р., де добре показано конфігурацію української церкви, можна зробити висновок, що в плані церква мала форму хреста, видовженого по лінії схід-захід, і являла собою будівлю із трьох приміщень — Притвора, Корабля-Храму вірних, Святилища. Культові дерев’яні споруди тризубної конструкції були характерними на Галичині саме для церков східного обряду.
Функціонував цвинтар як діючий близько 180 років (1601-1782) — до відомого цісарського розпорядження 1782 року про заснування загальноміського цвинтаря (нині – позаду драмтеатру та готелю «Надія»). Щодо церкви, то вона завалилась від старості у 1815 році. Спочатку там довший час був пустир, де торгували рибою, а у 1899 році євреї збудували велику синагогу.
За інформацією з книги “Археологія середньовічного Івано-Франківська” (Вуянко М., Томенчук Б.)
Читайте також:
- Мандри непомітним Івано-Франківськом: що колись було на місці “Білого будинку” (ФОТО)
- Мандри непомітним Івано-Франківськом: підземелля під Колегіатою (ФОТО)
- Мандри непомітним Івано-Франківськом: каземати біля ОДА (ФОТО)
- Мандри непомітним Івано-Франківськом: підземелля Палацу Потоцьких (ФОТО)
- Мандри непомітним Івано-Франківськом: фортечне озеро (ФОТО)
- Мандри непомітним Івано-Франківськом: підземні легенди Потоцьких (ФОТО)
- Подорож у невідоме: що приховують підземелля біля Катедри. ФОТО
- Мандри непомітним Івано-Франківськом: розгадка провалля біля “Пасажу” (ФОТО)
- Мандри непомітним Івано-Франківськом: боїско та пагорб “Соколу” (ФОТО)
- Мандри непомітним Івано-Франківськом: будинкове “метро” на Курбаса (ФОТО)
- Мандри непомітним Івано-Франківськом: стовпи з зображенням давнього герба міста (ФОТО)
- Мандри непомітним Івано-Франківськом: у пошуках Галицької брами (ФОТО)
- Мандри непомітним Франківськом: заміський палац Потоцьких на Бельведері (ФОТО)
- Мандри непомітним Івано-Франківськом: найстаріші дерева міста (ФОТО)
- Мандри непомітним Івано-Франківськом: синагога отинійського ребе Хаїма Хагера (ФОТО)
- Мандри непомітним Івано-Франківськом: стара і нова Торговиця (ФОТОАРХІВ)
- Мандри непомітним Івано-Франківськом: що колись було на місці площі біля драмтеатру (ФОТО)
- Мандри непомітним Франківськом: як виглядає зсередини синагога Темпель (ФОТО)
- Мандри непомітним Франківськом: таємничий підземний хід біля Палацу Потоцьких (ФОТО)
