Народився у католицькій сім’ї, а першу освіту здобував в місцевій реальній школі. Був членом стрілецьких дружин при товаристві «Сокол» на Майзлях (р-он міста), а також належав до товариства «Відродження».
Після початку Першої світової війни у серпні 1914 р. вступає до Леґіонів Польських, однієї з національних військових одиниць австрійської армії. У складі ІІ Бригади Леґіонів відбув цілу карпатську кампанію. В жовтні 1915 р. у зв’язку зі станом здоров’я був комісований зі складу леґіоністів і заступив на колійову службу. Разом із тим, проводив нелегальну діяльність щодо майбутнього відновлення польської державности.
На початку листопада 1918 р. Єндрик вступає в Польську Військову Організацію для боротьби із мілітарними частинами ЗУНР, будучи її активним членом аж до травня 1919 р.
З приходом польської влади в Станіславів пізньою весною 1919 р. він стає одним з організаторів Малопольської Громадської Охорони, яка мала забезпечувати правопорядок на місцях. Але вже літом цього ж року Єндрик знову встає до лав польського війська, воюючи як з українцями в Східній Галичині, так і з більшовиками в Білорусії, демобілізувавшись лише 1921 р.
Захоплення фотосправою в Мар’яна почалося ще в юнацькі роки. Перші свої світлини він зробив в 14-річному віці. В повоєнний період його хобі переросло в професію. Зокрема, він стає судовим експертом в справі фотографії, а також представником фірми «Zeiss» в Станіславові.
Взагалі Єндрик намагався бути в курсі всіх новинок у сфері техніки. Так, крім зацікавлення на додаток до фотосправи радіотехнікою він був ще й затятим автомобілістом. Мав власне авто «Таtrа» з двоциліндровим двигуном. На ньому в кінці 20-х років взяв участь в аматорських перегонах по горбистих околицях Станіславова.
Цей автозабіг наш герой закінчив переможцем, обігнавши, для прикладу, навіть набагато потужніший самохід воєводи краю. З цього приводу найвищий урядник Станіславівщини запросив Мар’яна на прийом, на якому нагородив його правами водія 1-ої категорії. Тоді такі надавалися, як правило, тільки професійним шоферам.
Починаючи з середини 30-х, в літній сезон Єндрик відкривав власний фотозаклад в Моршині на Львівщині, знаній вже в ті роки своїми лікувальними водами здравниці. Туди приїжджало немало знаних в Польщі осіб, які виявляли бажання увіковічнити своє перебування на відпочинку на світлинах. Тож клієнтури у станіславівського фотографа не бракувало.
В кінці серпня 1939 р., звично до останніх літ, Єндрики повернулися з Моршина до Станіславова, де їх і застала через кілька днів війна. Мар’ян був вельми розчарований тим, що через хворобу ніг не був демобілізований до армії. Тож вступає до Міської Громадської Охорони, функцією якої було забезпечення життєдіяльності різних важливих об’єктів міста.
На чергування він ходив вночі, а вдень відсипався. В ті перші вересневі дні в Станіславів прибувало все більше і більше військових та цивілів, які тікали від наступаючих німецьких військ з надією знайти надалі прихисток в Румінії чи на Мадярщині.
Однак, в другій декаді вересня місто зайняли не гітлерівці, а більшовики. За деякий час після встановлення радянської влади у Станіславові Єндрик вимушений був закрити своє фотоательє. В його помешкання на вул.Сапіжинській (тепер – Незалежності, 30) було спочатку підселено двох службовців, а пізніше старих жильців «попросили» взагалі звільнити всі кімнати для нових постояльців зі сходу.
За люб’язної згоди власниці Єндрик із сімєю знайшов скромне пристанище в колишньому родинному будинку на вул.Асника в районі вокзалу. Різного роду меблі та обладнання із закритого фотоательє було законсервовано в одному з гаражів. Лише весною 1941 р. на цій же вулиці Єндрики знайшли більш зручне житло для свого побуту.
З вибухом німецько-радянської війни в червні 1941 р. за певний час місто опинилося в руках мадярської армії, союзників гітлерівців. Єндрик запізнався з якимось майором жандармерії, який часто гостював у нього тими липневими вечорами і симпатизував полякам. А от з перебранням влади в краї німецькою окупаційною адміністрацією для родини Єндрика настали справді лихі часи.
Його дружина, уродженка Відня, яка згідно тодішніх приписів мала зголоситися як етнічна «райхдойче», з якихось причин потрапила в немилість до гестапо. Після кількаразових бесід весною 1942 р. жінка була арештована і про її подальшу долю родичам більше нічого не було відомо.
Незадовго до цього арешту Єндрика позбавили приміщення на Сапіжинський, де на якийсь час відновив був роботу власного фотоательє. Тому свої професійні справи був вимушений провадити вдома. Переважно виконував приватні фото для німців, хоча часом діставав замовлення і на виготовлення знимків на різного роду офіційні посвідчення для органів окупаційної влади та української адміністрації.
Іншою стороною життя Мар’яна Єндрика в часи окупації рідного міста стає діяльність в польському русі опору. З метою налагодження зв’язків з польськими підпільниками в Генерал-губернаторстві, а можливо, щоб убезпечити себе від арешту після трагічного випадку з дружиною, під кінець літа 1942 р. фотограф кілька раз тимчасово виїжджав з Станіславова в Краків і Тарнов. В останньому Єндрик навіть очолив фотозаклад німецької фірми з надання побутових послуг «Е.Meinl».
В березні 1943 р. Єндрик вирішив повернутися з Тарнова до Станіславова. На залізничному двірці в очікуванні потягу його затримали два гестапівця, після чого доправили у відділок. Там провели особистий обшук і обшук багажу. Приводом до арешту, за словами гестапівців, була підозра, що фотограф є ґебреєм і намагається втекти з міста.
Хоча у своїх спогадах син Броніслав пише, що, на думку батька, за ним вже раніше пробували стежити шпиґи, а підставила його працівниця фірми, ймовірна освідомителька гестапо. Через годину-другу Єндрика, не знайшовши за ним жодних “гріхів”, відпустили, і наступним потягом він відбув в рідне місто.
Після приїзду Мар’ян Єндрик продовжив свої професійні заняття. Нерідко виїжджав в німецькі військові частини, де робив серійні фото для посвідок, а часом запрошувався і для приватних зйомок вищими офіцерськими чинами. Разом із тим він не припиняв підпільної діяльності в лавах польської Армії Крайової.
На межі весни-літа 1944 р. в Станіславові все більше відчувалося наближення східного фронту. Зрештою, в кінці липня без особливо запеклих боїв радянські війська зайняли місто. Певний час по зміні влади Єндрик знову ж таки займався виготовленням як приватних, так і офіційних знимків, але тепер вже для червоних вояків. Різниця полягала лише в тім, що до німців він часто їздив в місця розташування військових, а радянські солдати приходили групами в супроводі старшого за рангом під саму хату. І фото робилися прямо на подвір’ї на тлі розвішеного простирадла.
Крім того, чимало солдатів з тієї самої плівки для офіційних знимків замовляло свої відбитки і в поштівковому форматі, чи навіть робили додаткові світлини, позуючи в саду біля помешкання. На щастя, ще за німців фотографу вдалося добротно запастися дефіцитними фотоматеріалами, плівками та папером. Отримана платня за надані солдатам фотопослуги дозволяла на той складний час почувати себе відносно пристойно Єндрику з сином.
З повторним утвердженням радянської влади в Західній Україні все голоснішими ставали голоси про можливу репатріацію місцевих поляків. Серед кресов’яків не було єдиного погляду на цю проблему. Мар’ян відносився же до тих поляків, хто негативно розцінював можливість покинути край і зокрема місто, де народився. Не припиняв він і своєї підпільної діяльності.
Вечором 3 січня 1945 р. в помешкання Єндрика зненацька нагрянуло кілька цивілів і енкаведистів. Перетрусивши хату, вони описали в ній практично все, включно з фотоприладдям, фотоматеріалами і наявними відбитками, не забравши якимось дивом тільки родинні знимки.
Зрозуміло, що сам господар помешкання був заарештований. В кінці січня сину Броніславу вдалося передати першу і, як виявилося, останню передачу для свого батька за ґрати.
Коли він через деякий час прийшов повторно з гостинцями до тюремних стін на вул. Бєлінського (тепер – вул.Сахарова), то почув, що арештанта на ім’я Мар’ян Єндрик тут вже немає. В таких випадках це означало, що ув’язненого відправлено кудись далі на схід, вглиб країни… Через рік, 1946-го, знаного станіславівського фотографа не стало.
ПІК пропонує вашій увазі частину відомих світлин видатного фотографа, датовані здебільшого 1930-ми роками:
За матеріали групи “Ретро Франківськ” (автор І.Менів) та відкритих джерел.
Читайте також:
- Ретро Івано-Франківськ: як станіславчанин сенсаційно поборов чемпіона Піддубного (ФОТО)
- Ретро Івано-Франківськ: як 123 роки тому у місті з’явилася небачена до цього розвага (ФОТО)
- Ретро Франківськ: 347 років тому місто відвідав майбутній король Ян Собєський (ФОТО)
- Ретро Івано-Франківськ: як місто випередило Краків та Львів (ФОТО)
- Ретро Івано-Франківськ: поява отців-єзуїтів та будівництво колегіуму
- Десять цікавих та маловідомих фактів про пам’ятник Міцкевичу в Івано-Франківську (ФОТО)
- 126 років тому відбулося відкриття залізничної лінії Станиславів-Вороненка (ФОТО)
- Ретро Івано-Франківськ: як 126 років тому місто відвідала всесвітньовідома актриса (ФОТО)
- Ретро Івано-Франківськ: як 117 років тому місто відвідав видатний композитор (ФОТО)
- Ретро Івано-Франківськ: 114 років тому сталася найбільша крадіжка в історії пошти (ФОТО)
- Ретро Івано-Франківськ: 123 роки тому запрацювала модернова цегельня Урмана (ФОТО)
Підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг