Івано-Франківськ
17.35
USD: 27.05
EUR: 32.1

Мандри непомітним Івано-Франківськом: район Ульбріховка (ФОТО)

Ульбріховка знаходилась на периферіях, поза межами Станиславова.

195462639 158228439608996 2993928932670141986 n

Ульбріховка знаходилась на периферіях, поза межами Станиславова.  Добирались туди або фіакром або дрожками до кінця вулиці Сапіжинської, потім через колійовий віадук, а далі повертати не ліворуч, як на Майзлі, а праворуч і рухатись повз залізничні колії попри рафінерію нафти братів Габер.

Далі через невеличкий місток, над потічком (Рутка), постійно забруднений нафтовими плямами,і тоді вже можна було побачити красиву, двоповерхову, сецесійну віллу побудовану серед просторого саду. Розташовані перед нею великі модрини захищають її від шуму та гуркоту залізниці, постійного руху вагонів, а за оточеною клумбами віллою знаходився чудовий фруктовий сад зі стежками, повний кущів смородини і агрусу.

Ульбріховка якийсь час називалась «Гітаровка», бо інженер Адам Ульбріх купив у власника керамічних заводів Гетера гарний фільварок за містом на вулиці Хриплінській. Правильно його називати Гетаровка, але з часом назва трансформувалась в Гітаровку, а в самому кінці почала називатись Ульбріховкою. Було там багато чого цікавого і вілла набула значення в станиславовському світському житті.

1 scaled

Пан Ульбріх походив з родини ополячених німців і був нафтовиком. Займався пошуками нафти не тільки на території Покуття, але й на Закарпатті. Був причетний до відкриття Бориславського нафтового джерела в 1909 році. Також завдяки йому, на початку 20 століття на Покутті кількість нафти, що добувалась, складала 5% від усього світового видобутку. В цей час набули розквіту такі міста, як Стрий і Дрогобич, які до 1939 року змагались між собою за пальму першості.

Найцінніша знахідка пана Ульбріха відбулась на заселених угорцями землях Словаччини. Але хоча там і не було нафти, натомість зустрівся зі своєю майбутньою дружиною, дуже енергійною жінкою – Ірмою Печ. Вона не тільки чудово підпорядкувала віллу, а й була організатором багатьох зустрічей була безроздільною володаркою на Ульбріховці. Там з завжди було багато гостей, особливо в літній період. Було багато угорок, які повиходили заміж за поляків, були гості зі Львова, з Варшави тощо. Грали в брідж на веранді, відпочивали в плетених кріслах в садовій альтанці, а також ходили купатись на Бистрицю Надвірнянську, біля залізничного мосту в Хриплині. Вода там була не тільки чистіше, але і глибше завдяки невеличкій дамбі.

До Ульбріхів їхали фіакрами на цілий день, з якого половину проводили на річці. Брали з собою кошики з бутербродами і напоями, переважно це був домашній компот перелитий в пляшки, а увечері знову приїжджали фіакри, щоб забрати гостей назад в місто. Дорога з вілли до Бистриці вела до крутого берега, далі вниз, повз лінії окопів, які залишились ще з часів Першої Світової війни, вже розмитих весняними паводками і порослих травою.

94381825 1124714244575694 7451722633122414592 n scaled

Бистриця Надвірнянська була зовсім іншою ніж протікаючи з західної сторони Бистриця Солотвинська. Та текла майже через місто, була мутною, з жовтуватою водою і від цього її ще називали золотою.

Надвірнянська текла з південного сходу, прямо з Карпат, зі стрімкістю гірського потоку. Види її були кришталевої чистоти. Вдень вони віддавали сріблом, під вечір темнішали і тому її називали срібною або чорною. Бувало таке, що темнішало серед білого дня, це був знак, що наближається негода і потрібно хутко збирати речі і повертатися додому.

В Бистриці водилось багато риби від невеликої плотви до пристойних розмірів форелі. Спільним для обидвох річок була стрімка течія, звідси і їхня назва. Обидві мали кам’янисте дно, широко розливались і навіть виходили з берегів навесні і влітку після дощів, а також часто міняли русло.

Відрізняло їх те, що на Солотвинську ходили купатися переважно міська батярня, а на Надвірнянську найкраща публіка Станиславова.

До Ульбріхів ходили, певна річ, не за краси Бистриці, там кипіло публічне життя, бували гості з великого світу. Пани Ульбріхи мали троє дітей: донька Ірена та двоє синів–Антон і Зигмунд . Вони були вже дорослими людьми, вели власний тартаковий бізнес в передмістях Львова, торгували деревиною. До батьків приїздили власним авто. Молоді Ульбріхи жили з шиком, полюбляли розсікати по Станіславову в своєму відкритому кабріолеті чи на мотоциклі, завжди в водійських кашкетах і величезних захисних окулярах, як в фільмах тих часів.

Донька Ірена, вийшла заміж за Тадеуша Кудельського, сина інженера Яна Томаша Кудельського,котрий на початку 20 століття був міським архітектором Станиславова. Ян Кудельський закінчив Львівську Політехніку в 1888 році. В кінці 19 ст. йому було доручено збудувати Державну Дирекцію залізниць в Станиславові і з того часу він закохався в це місто. Це він причетний до надання йому сецесійного вигляду. Спроектував і побудував багато красивих кам’яниць на вулиці Казимирівській, з шикарними вітражами на сходових клітках, а також Пасаж Гартенбергів, котрий і донині є прикрасою Станиславова.

360px Arhitektor YAn Tomash Kudelskyj 1861 1937

Після Першої Світової війни Ян Кудельський приймав участь і відбудові зруйнованого міста і це йому забов’язаний сучасний центр за той вигляд, який він набув. Під час Другої Світової війни долі Ульбріхів і Кудельських пішли різними шляхами. Навесні 1939 року, Кудельські не мали жодних ілюзій з приводу дій гітлерівців відносно людей, які співпрацювали з польською владою і в одній із перших черг виїхали спочатку до Угорщини,а потім до Франції.

На Ульбріховці на господарці залишились пані Ірма зі своєю невісткою Марисею і її донькою Євою. ЇЇ сини Антон і Зигмунд виїхали через Угорщину до Бельгії.

Розташована за містом Ульбріховка випадала з поля зору як радянської, так і німецької влади. Прекрасні квіткові клумби перетворились в присадибні ділянки, де вирощувались різні овочі, як для особистих потреб так і для друзів сім’ї Ульбріхів. Коли в 1941 році в Станиславові з’явились угорці, мати (пані Ольшанська)почала вмовляти тітоньку Ірму, щоб швидко забиралися до Угорщини*. Виїхала вона разом з онукою до 1943 року, коли на периферіях Станиславова стало небезпечно з-за дій мародерів.

Марися залишилась доглядати за віллою але протрималась там не довго, після 1945 року разом з іншими мешканцями Станиславова була репатрійована з міста. На цьому історія Ульбріховки закінчується.

Ця вілла існує і досі. Розташована вона за адресою вулиця Хриплінська, 35:

photo 2021 06 02 21 02 06 scaled

За матеріалами форуму skyscrapercity.com

Читайте також: 

Підписуйтесь на нашу сторінку у FacebookInstagram, Youtube та Telegram

Новини партнерів





Коментарі

0

Коментарів ще немає

Залишити відповідь

Ваш email не буде опублікований. Обов’язкові поля позначені зірочкою (*)

Поле має бути заповнене
Поле має бути заповнене
© 2020 Всі права захищено